яково
ЯКОВО́.
1. присл. пит., заст. Як (див. як²).
Яково-то йому, голубчику мойому, у тій дорозі буде? (Ганна Барвінок);
Підняла очі Горпина, а в очах сльози. – Ми-то перетерпимо, – каже, – а дитина як? Яково їй терпіти? (Б. Грінченко);
// Скільки.
На плацу зібралась купка людей, дві якісь жінки плакали, виглядаючи своїх поміж парами в кайданах. Яково лихих, розпачливих голів пройшло поміж тими парами (Марко Вовчок).
2. спол. з'ясувальний. Приєднує підрядні додаткові речення.
Як став він говорити, яково важко у чужих людей жити та яково сумно, почала тоді дівчина знов сильно й гірко плакати (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)