ярлик
ЯРЛИ́К, а́, ч.
1. іст. Грамота, письмовий указ хана Золотої Орди, що надавав право на управління окремими підлеглими їй областями або державами.
Тверський великий князь Михайло Ярославич на початку XIV ст. дістав від татар ярлик на велике княжіння Владимирське (з навч. літ.);
– Предок того Халіля .. відвів коня ханові, і дав йому хан ярлик на нашу землю (З. Тулуб);
Ротмістр подивився на пергамент, списаний чорними гачками східного письма, на .. печатку й люто кинув ярлик отаманові в очі (З. Тулуб).
2. Картка, дощечка, наліпка на предметі, товарі із зазначенням назви, кількості, місця виготовлення, номера або інших відомостей.
На щепі, що привіз колгоспний садівник, Маленька дощечка при самім окоренку: Оповіщає всіх прив'язаний ярлик, Що сливу названо – Поліна Осипенко (М. Рильський);
На деяких пластинках ще були ярлики з комісійними цінами (О. Гончар);
Перекладач показав Мічуріну .. на обліплені безліччю ярликів чемодани й повів американців у двір (О. Довженко).
3. перен. Дискримінаційна характеристика, що її дають за шаблоном, традицією, звичкою кому-, чому-небудь; незаслужене тавро.
Словник української мови (СУМ-20)