ясир
ЯСИ́Р, у, ч., іст.
Бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час розбійницьких нападів на українські землі з XV до 60-х років XVIII ст.
Микула забіг на саме ліве крило турецького табору, де сподівався знайти ясир (О. Маковей);
– Тут, у Дикому полі, нема де ховатися від татарських наскоків. Рідко минає рік, щоб вони не приходили по ясир (З. Тулуб);
Султанські турки і татари ясир виводили з села (М. Рильський);
* Образно. Ніч, як чорний яничар, жене ясир холодних хмар і поземком регоче за вікнами (П. Дорошко);
// Полон, неволя.
[Яким:] Забрали мене татари в ясир та й продали на каторгу турецьку... (Б. Грінченко);
– Дев'ять сот невільників наших, котрих хан Іслам-Гірей взяв у ясир після берестецької конфузії, звільнили ми, пане гетьмане (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)