ящик
Я́ЩИК, а, ч.
Виріб з дощок, фанери, лози і т. ін. (перев. чотирикутний), який використовують для пакування, зберігання або перенесення чого-небудь.
Вчора я отримала гроші, але ще їх не чіпала, а сховала в ящик (Леся Українка);
Зранку до ночі Шевченко пиляв і стругав, збивав ящики, щось пакував або зашивав у рогожу (З. Тулуб);
Лікар втягнув до кімнати великий дерев'яний ящик .. Почали вкладатись. І тут виявилося, що ящик занадто тісний (О. Гончар);
* Образно. Вночі йому сниться сон, який перевертає душу: з темного кутка дивляться на нього батькові очі, а під стелею гримить голос: “Ти зробив те, що я тобі заповідав? Ти знаєш, хто мене зжив зі світу, чи вже забув?” – гогоче батько в кам'яному ящику тюрми (Григорій Тютюнник);
// Міра, що дорівнює вмісту ящика.
– У нас на борту є три ящики книжок (З. Тулуб);
// Кузов автомобіля, візка і т. ін.
Партизан скидає сіно. Уже в самому ящику воза лишилося (А. Головко);
Закотила [Даринка] возик у чагарник, збігала в землянку по сокиру, подалася в берег, нарубала лози, підплела ящик – і став возик як новий (І. Вирган).
△ (1) Заря́дний я́щик <�Заря́дна скри́ня> – візок для перевезення артилерійських снарядів.
Сосині хлопці за допомогою кіннотників наздогнали кілька зарядних ящиків і дві гармати (Ю. Яновський);
Поряд стояли дві гармати з зарядними ящиками на колесах (І. Багмут);
На узбіччях дороги покинуті гармати, зарядні ящики з перерубаними посторонками (О. Гончар);
Під охороною зеніток гармаші та їздові запрягали .. паровиці до возів з зарядними скринями (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)