імортель
ІМОРТЕ́ЛЬ, і, ж.
Рослина родини складноцвітих, у якої квіти при висиханні зберігають натуральний колір і вигляд.
Довго дивиться [Степан Никифорович] на дві ікони, де під склом – приладнані по боках недогорілі свічки з золотими обвідками й потемнілі від часу воскові імортелі. Це шлюбні ікони (Б. Антоненко-Давидович);
Імортель є символом вічності (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Добридень, люди! Вбитий на снігу, я спам'ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, осипалось, як мертві імортелі (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)