імперсоналізм

ІМПЕРСОНАЛІ́ЗМ, у, ч., філос.

1. Форма нового європейського світогляду, одна з домінант культури XX ст.; філософія безособовості; протилежне персоналізм.

Одним із представників імперсоналізму вважають Альберта Ейнштейна (з наук. літ.);

Імперсоналізм розглядає Бога як безособову ідею, енергію, силу (з наук.-попул. літ.);

Ідеї імперсоналізму характерні для деяких напрямів індуїзму, зокрема Шанкара уявляв Брахмана як безособовий (імперсональний) Абсолют (з навч. літ.);

Деякі вчені відносять Г. Сковороду до прибічників імперсоналізму, які розвивали ідею містичного злиття з Абсолютом як джерелом смислів (із журн.).

2. Те саме, що імперсона́льність.

Характерною рисою середньовічного менталітету був імперсоналізм: риси персони, особистості, властиві сучасному світові, були тоді майже відсутні (з навч. літ.).