іноплемінник

ІНОПЛЕМІ́ННИК, а, ч., заст.

Особа іншого племені, народу; чужинець.

Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі (з переказу);

Ти ба, іноплемінник оголошує себе царем іудеїв! (з легенди);

Роман-князь ревно наслідував Володимира і старався згубити іноплемінників (із журн.).

Значення в інших словниках

1. іноплемінник — див. іноземець  Словник чужослів Павло Штепа