інфінітний
ІНФІНІ́ТНИЙ, а, е.
1. спец. Який не має обмежень; безкінечний; дуже великий; протилежне фінітний (у 1 знач.).
При інфінітному руху координати матеріальної точки можуть набувати необмежених значень (з наук. літ.);
Інфінітний рух виникає тоді, коли початкова кінетична енергія відносного руху двох тіл велика (з наук.-попул. літ.);
За своєю лінгвістичною природою інтернет-текст постійно розвивається, а тому його нерідко інтерпретують у термінах складного інфінітного процесу (з наук.-попул. літ.).
2. грам. Який не обмежується граматичними формами числа або особи; протилежне фінітний (у 2 знач.).
Граматисти трактують інфінітні дієслова з різних позицій, переважно погоджуючись, що інфінітні форми дієслова позбавлені основних дієслівних категорій особи, часу і способу, не мають здатності утворювати самостійне речення й виконувати функцію присудка (з наук. літ.);
Інфінітні форми фінського дієслова різноманітні й представлені активними та пасивними дієприкметниками і чотирма інфінітивами (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)