ґирлиґа
ҐИРЛИ́ҐА, рідше ҐЕРЛИ́ҐА, и, ж.
Ціпок, перев. загнутий на кінці, яким користуються пастухи, старі люди і т. ін.
Похиливсь він на ґирлиґу Та й говоре [говорить]: – Я тут пан! Степ мій – царство (Я. Щоголів);
На голові [діда] солом'яний бриль; на плечі, на ґерлизі, висить торба з хлібом (Панас Мирний);
Голоногі мадяри метушилися довкола худоби з довжелезними ґирлиґами, поганяли, кричали, а воли бовталися грудьми в болоті і не рухалися (О. Гончар);
Стукнув Хорбут об підлогу ґирлиґою, з якою не розлучався ніде (І. Муратов);
У чабана не було з собою ніякого майна, опріч ґерлиґи (П. Загребельний);
* Образно. Небо стало синім, високим, і в його блакиті ієрогліфами потяглися криві ґерлиґи гусей і гострі трикутники журавлів (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)