ратуша —
ра́туша іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
ратуша —
-і, ж. 1》 Орган самоврядування в містах феодальної Західної Європи. 2》 В Україні та Росії у 18-19 ст. – один з органів міського самоврядування. 3》 Орган міського самоврядування в ряді європейськиїх країн, а також будинок, в якому він розміщений.
Великий тлумачний словник сучасної мови
ратуша —
Міська управа, див. мерія, муніципалітет
Словник чужослів Павло Штепа
ратуша —
РА́ТУША, і, ж. 1. Орган самоврядування в містах феодальної Західної Європи. 2. На Україні, в Росії у XVIII–XIX ст. – один з органів міського самоврядування.
Словник української мови у 20 томах
ратуша —
ра́туша (польс. ratusz, з нім. Rathaus, від Rat – рада і Haus – будинок) орган міського самоуправління в ряді європейських країн, а також будинок, де він розміщений.
Словник іншомовних слів Мельничука
ратуша —
Приміщення осідку міської влади у центрі міста; зазвичай чотирикутна у плані та з вежею, яка інколи стоїть окремо.
Універсальний словник-енциклопедія
ратуша —
Ра́туша, -ші, -ші, -шею; -туші, -туш (ж. р.) і ра́туш, -шу, -шеві; -ші, -шів (ч. р.)
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
ратуша —
РА́ТУША, і, ж. 1. Орган самоврядування в містах феодальної Західної Європи. 2. У Росії й на Україні у XVIII-XIX ст. — один з органів міського самоврядування.
Словник української мови в 11 томах
ратуша —
рос. ратуша орган самоврядування в ряді європейських країн; будинок, де розміщений цей орган.
Eкономічна енциклопедія
ратуша —
(польс. < нім. — рада і будинок) Споруда для органів міського самоврядування у європейських країнах епох Середньовіччя і Нового часу (порівн. магістрат). Включала елементи цивільного і фортечного будівництва.
Архітектура і монументальне мистецтво
ратуша —
Ратуша, -ші ж. 1) Городская дума, магистратъ, ратуша. Кв. І. 256. 2) Сельское правленіе. Грин. І. 32.
Словник української мови Грінченка