глід —
глід іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
глід —
глоду, ч. Колюча кущова рослина, яку вирощують як декоративну або для живоплоту. || Плід цієї рослини.
Великий тлумачний словник сучасної мови
глід —
ГЛІД, гло́ду, ч. 1. Рід кущів або рідше невисоких дерев родини розових з добре розвиненими колючками і білими, рідше рожевими і червоними квітками, зібраними в напівпарасольки або суцвіття.
Словник української мови у 20 томах
глід —
Колюче дерево або кущ пн. півкулі; бл. 200 видів; листки надрізано-пилчасті, знизу світліші, з восковим нальотом; квітки білі або рожеві, окремі або зібрані в щитки; плоди червоні; росте у світлих лісах, заростях, на схилах балок і берегах річок...
Універсальний словник-енциклопедія
глід —
Глід, гло́ду і ґлід, ґло́ду
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
глід —
ГЛІД, гло́ду, ч. Колюча кущова рослина, яку вирощують як декоративну або для живоплоту. Глід. Відомий великий кущ, досить декоративний весною, під час цвітіння, і восени, коли почервоніють рясні плоди (Озелен. колг.
Словник української мови в 11 томах
глід —
Глід, глоду м. раст.: боярышникъ, Crataegus Oxyacantha L. Анн. 112. Crataegus monogyna Jacq. ЗЮЗО. I. 120.
Словник української мови Грінченка