глід
ГЛІД, гло́ду, ч.
1. Рід кущів або рідше невисоких дерев родини розових з добре розвиненими колючками і білими, рідше рожевими і червоними квітками, зібраними в напівпарасольки або суцвіття.
На схилах яру, в колючих хащах терну і глоду, виводять пташенят сорокопуди (О. Донченко);
Я ліг під розкішним кущем глоду, на якому виблискували тугі бубочки рожевих плодів (Ю. Мушкетик);
Ліс порідшав, і за ровом, зарослим шипшиною, глодом, терносливом, простяглася широчінь полів (К. Гриб).
2. Плід цієї рослини.
І ласощі все тільки їли, сластьони, коржики, стовпці, Часник, рогіз, паслін, кислиці, Козельці, терн, глід, полуниці (І. Котляревський);
Препарати глоду застосовують в комплексній терапії розладів серцевої діяльності, кардіалгій, гіпертонічної хвороби та ін. (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)