дзвеніти —
ДЗВЕНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Видавати високий, деренчливий металевий звук. На ланах широких коси дзвеніли зрана (Вовчок, 1, 1955, 153); Гудуть машини, і дзвенять трамваї, Скінчився ранок. Праця настає (Дмит., В обіймах сонця, 1958,141); // чим.
Словник української мови в 11 томах
дзвеніти —
Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) Звенѣть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. МВ. І. 132. Голос дзвенить. МВ. І. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397. 2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у.
Словник української мови Грінченка