дзвеніти
Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш
гл.
1) Звенѣть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. МВ. І. 132. Голос дзвенить. МВ. І. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397.
2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у.
Словник української мови Грінченка