1. Словник української мови Грінченка

дзвеніти

Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш

гл.

1) Звенѣть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. МВ. І. 132. Голос дзвенить. МВ. І. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397.

2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвеніти — дзвені́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. дзвеніти — [дзвеин’ітие] -н'у, -ниш, -ниемо, -ниете; нак. -ни, -н'іт' Орфоепічний словник української мови
  3. дзвеніти — -ню, -ниш, недок. 1》 Видавати високий, деренчливий металевий звук. || чим. Утворювати чим-небудь такий звук. 2》 перен. Звучати дзвінко. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дзвеніти — I бренькати, бринькати, бринькотати, бринькотіти, бруніти, бруньчати, брязкотати, брязкотіти, брязчати, вибрязкувати, видзвонювати, видзеленькувати, видзенькувати, дзвякати, дзеленкотати, дзеленкотіти, дзеленчати, дзеленькати, дзенькотати, дзенькотіти... Словник синонімів Вусика
  5. дзвеніти — ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю. Словник синонімів української мови
  6. дзвеніти — Дзвені́ти, дзвеню́, -ни́ш, -ня́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. дзвеніти — ДЗВЕНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Видавати високий, деренчливий металевий звук. На ланах широких коси дзвеніли зрана (Вовчок, 1, 1955, 153); Гудуть машини, і дзвенять трамваї, Скінчився ранок. Праця настає (Дмит., В обіймах сонця, 1958,141); // чим. Словник української мови в 11 томах