дзвеніти
ДЗВЕНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок.
1. Видавати високий, деренчливий металевий звук.
На ланах широких коси дзвеніли зрана (Вовчок, 1, 1955, 153);
Гудуть машини, і дзвенять трамваї, Скінчився ранок. Праця настає (Дмит., В обіймах сонця, 1958,141);
// чим. Утворювати чим-небудь такий звук.
Кайданами і Чернишевський дзвенів, І Ленін ішов у заслання, в млу сіру (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 292);
Ніна, не чекаючи відповіді, вже дзвеніла посудом, розставляючи на столі склянки і блюдечка (Шиян, Гроза.., 1956, 47).
2. перен. Звучати дзвінко.
Одмовляє стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить (Вовчок, І, 1955, 136);
Зухвалий дівочий сміх лунав йому навздогін, дзвенів, здавалося, на все поле (Гончар, Маша.., 1959, 22).
Дзвени́ть у ву́хах (у голові́) — про відчуття дзвону у вухах (у голові) від напруження, слабості і т. ін.
Знову в хаті тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Цюпа, Назустріч.., 1958, 89);
Наполеон.. замислився. В голові настирливо дзвеніло (Кочура, Зол. грамота, 1960, 90).
Значення в інших словниках
- дзвеніти — дзвені́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- дзвеніти — [дзвеин’ітие] -н'у, -ниш, -ниемо, -ниете; нак. -ни, -н'іт' Орфоепічний словник української мови
- дзвеніти — -ню, -ниш, недок. 1》 Видавати високий, деренчливий металевий звук. || чим. Утворювати чим-небудь такий звук. 2》 перен. Звучати дзвінко. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дзвеніти — I бренькати, бринькати, бринькотати, бринькотіти, бруніти, бруньчати, брязкотати, брязкотіти, брязчати, вибрязкувати, видзвонювати, видзеленькувати, видзенькувати, дзвякати, дзеленкотати, дзеленкотіти, дзеленчати, дзеленькати, дзенькотати, дзенькотіти... Словник синонімів Вусика
- дзвеніти — ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю. Словник синонімів української мови
- дзвеніти — Дзвені́ти, дзвеню́, -ни́ш, -ня́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дзвеніти — Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) Звенѣть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. МВ. І. 132. Голос дзвенить. МВ. І. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397. 2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у. Словник української мови Грінченка