дзвеніння

Дзвеніння, -ня

с. Звукъ (звенящій). Мелодії лилися як сльози, то тихо, тихо, шо разом заливали всю залу й сповняли її дзвенінням гарного рояля. Левиц. Пов. 264.

Значення в інших словниках

1. дзвеніння — дзвені́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. дзвеніння — -я, с. Дія за знач. дзвеніти і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дзвеніння — Дзвені́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. дзвеніння — ДЗВЕНІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дзвені́ти і звуки, утворювані цією дією. Немає нічого оглушливішого, як дзвеніння розбитого скла в мертвій тиші ночей (Загреб., Європа 45, 1959, 333).  Словник української мови в 11 томах