Звенящій, звонкій. Чутно її голосок дзвенячий. МВ. І. 97.
Словник української мови Грінченка
Значення в інших словниках
дзвенячий —
дзвеня́чий прикметник
Орфографічний словник української мови
дзвенячий —
див. дзвенючий.
Великий тлумачний словник сучасної мови
дзвенячий —
див. голосний
Словник синонімів Вусика
дзвенячий —
ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо — який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙ рідше, ТРЕМКИ́Й розм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання).
Словник синонімів української мови
дзвенячий —
ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до дзвені́ти 1. Пливуть і тануть передзвони, — Байдужі до житейських справ… Дзвенячим містом, Авіньйоне, Іще Рабле тебе назвав (Рильський, Дал.
Словник української мови в 11 томах