звеліти —
звелі́ти дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
звеліти —
-лю, -лиш. Док. до веліти 1). || Порадити що-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
звеліти —
ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док.
Словник синонімів української мови
звеліти —
Звелі́ти, звелю́, звели́ш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
звеліти —
ЗВЕЛІ́ТИ, лю, лиш. Док. до велі́ти 1. — Ходіть, пане Опанасе, може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати (Вовчок, І, 1955, 23); Тим часом Довбишка звеліла дочці розкласти в челюстях трісок і спрягти яєчню (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах
звеліти —
Звеліти, -лю, -лиш гл. Велѣть, приказать. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 249.
Словник української мови Грінченка