звеліти

Звеліти, -лю, -лиш

гл. Велѣть, приказать. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 249.

Значення в інших словниках

1. звеліти — звелі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. звеліти — [звеил’ітие] -л'у, -лиш, -лиемо, -лиете; нак. -ли, -л'іт'  Орфоепічний словник української мови
3. звеліти — -лю, -лиш. Док. до веліти 1). || Порадити що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. звеліти — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док.  Словник синонімів української мови
5. звеліти — Звелі́ти, звелю́, звели́ш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. звеліти — ЗВЕЛІ́ТИ, лю, лиш. Док. до велі́ти 1. — Ходіть, пане Опанасе, може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати (Вовчок, І, 1955, 23); Тим часом Довбишка звеліла дочці розкласти в челюстях трісок і спрягти яєчню (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах