канцлер —
ка́нцлер іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
канцлер —
-а, ч. 1》 За середньовіччя (переважно в Західній Європі) – особа, яка обіймала при дворі монарха високі посади (охоронця державної печатки, керівника канцелярії тощо). 2》 У деяких країнах – одне з найвищих державних звань, а також особа, що має це звання.
Великий тлумачний словник сучасної мови
канцлер —
Голова міністрів, див. прем'єр
Словник чужослів Павло Штепа
канцлер —
(-а) ч.; мол. Хвороба. ПСУМС, 31.
Словник жарґонної лексики української мови
канцлер —
Вищий сановник в Польщі, що зберігав державну печатку і наглядав за законодавством та судочинством; він же звичайно відав іноземними справами
Словник застарілих та маловживаних слів
канцлер —
ка́нцлер (нім. Kanzler, від лат. cancellarius – воротар) 1. За середньовіччя в Західній Європі особа, що займала при дворі монарха високі посади (начальника канцелярії, охоронця державної печатки тощо). 2. В дореволюційній Росії державний...
Словник іншомовних слів Мельничука
канцлер —
У середньовіччі достойник, котрий керував канцелярією володаря; у давній Речі Посполитій від кінця XIV ст. вел. коронний к. був одним із найвищих урядовців країни, член королівської ради, пізніше сенату, виконував зовнішньополітичні функції...
Універсальний словник-енциклопедія
канцлер —
КА́НЦЛЕР, а, ч. 1. За середньовіччя (переважно в Західній Європі) — особа, що займала при дворі монарха високі посади (охоронця державної печатки, керівника канцелярії тощо). Тяжкі часи переживав наш український народ під польським пануванням у XVI віці..
Словник української мови в 11 томах