Орфоепічний словник української мови

кричати

крича́ти

[криечатие]

-чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт'

Орфоепічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. кричати — (видавати крик) розм. репетувати, дертися, (дуже голосно) ґвалтувати, горлати, (з плачем) голосити, лементувати, (зі сваркою) гримати, (від болю) йойкати// здіймати галас, піднімати ґвалт, горло дерти.  Словник синонімів Полюги
  2. кричати — крича́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  3. кричати — (голосно) горло драти (дерти); (від болю, з розпуки) криком кричати. [Голос Дениса:] Уже почали горло драть (Старицький, 3. 1964, с. 7); А там [у кінопавільйоні] хтось біг, хтось горло дер, хтось тяг під грати апарати… (С. Олійник, 3, 1968...  Словник фразеологічних синонімів
  4. кричати — Волати, галасувати, ґвалтувати, горлати, р. желіпати, зіпати, ід. криком кричати, кричати не своїм голосом, кричати, як на пуп <�як на живіт>, кричати на все горло, дерти горло; (збуджено) лементувати, репетувати; (вигукувати) гукати...  Словник синонімів Караванського
  5. кричати — Розкричатися, агикати, айкати, алалакати, алілуйкати, аллялякати, атукати, аукати, ахати, ахкати, аяяйкати, аяякати, балалаїти, балясувати, бейкати (на звіра), бутіти (про тварин), вайкати, вевкати, верескати, верещати, вигикувати, вигукувати...  Словник синонімів Вусика
  6. кричати — -чу, -чиш, недок. 1》 неперех. Видавати крик; волати, галасувати, репетувати. || Голосно плакати, ридати, голосити. || Видавати пронизливі звуки (про тварин, птахів). || перен. Гучно, пронизливо густи, свистіти (про гудок, сирену тощо). 2》 перех.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. кричати — див. вопіяти  Словник чужослів Павло Штепа
  8. кричати — КРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. Видавати крик; волати, галасувати. У балці стало щось кричать (Т. Шевченко); Вічно товчуться [у заїзді] оті створіння [люди], кричать, метушаться і смітять (М. Коцюбинський); Вороги металися в паніці серед соняшників..  Словник української мови у 20 томах
  9. кричати — Не питають — то мовчи, а як б'ють — то не кричи. Не свідчи нікому, як тебе не кличуть, а як бють, то боронися. Одного жида б'ють, а всі жиди кричуть. Солідарність жидівського племени, упоминатися за одноплемінником.  Приповідки або українсько-народня філософія
  10. кричати — Чу, -чиш, недок. Запевняти в чомусь. Я тобі кричу.  Словник сучасного українського сленгу
  11. кричати — крича́ти (гука́ти) / кри́кнути (гукну́ти) (на) про́бі. Кликати на допомогу. Став пан Уласович не своїм голосом пробі кричати та за боки хвататись... (Г. Квітка-Основ’яненко); — Мовчки, заложивши руки, сидіти не годиться.  Фразеологічний словник української мови
  12. кричати — ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше...  Словник синонімів української мови
  13. кричати — Крича́ти, кричу́, -чи́ш, -ча́ть; кричачи́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. кричати — КРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. неперех. Видавати крик; волати, галасувати, репетувати. У балці стало щось кричать (Шевч., II, 1953, 187); Вічно товчуться [у заїзді] оті створіння [люди], кричать, метушаться і смітять (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
  15. кричати — Крича́ти, -чу́, -чи́ш, одн. в. крикнути, -ну, -неш гл. Кричать. Кричить — на десятій вулиці чутно. Ном. № 3452. Кричать сови, спить діброва, зіроньки сияють. Шевч. 77. Ой як крикнув Гамалія. Шевч. 61. Стара крикнула, кинулась до його і заголосила. Левиц.  Словник української мови Грінченка