кричати
Крича́ти, -чу́, -чи́ш, одн. в. крикнути, -ну, -неш
гл. Кричать. Кричить — на десятій вулиці чутно. Ном. № 3452. Кричать сови, спить діброва, зіроньки сияють. Шевч. 77. Ой як крикнув Гамалія. Шевч. 61. Стара крикнула, кинулась до його і заголосила. Левиц. І. 4. кричати на пуп. Кричать благимъ матомъ. Все море зараз спузиріло, водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув, як на пуп. Котл. Ен.
Словник української мови Грінченка