межа —
I грань, кінець, край, краєчок, межень, межівок, межник, міта, обмежина, обміжок, окрайок, промежінь, промежник, проміжок Фразеологічні синоніми: прокрустове ложе II див. кінець; стежка
Словник синонімів Вусика
межа —
-і, ж. 1》 Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.). || Лінія, що поділяє землі або води суміжних держав; кордон. || Лінія (умовна), що розділяє між собою якісь частини поверхні. || Зорова лінія, що відділяє що-небудь від чогось. || перен.
Великий тлумачний словник сучасної мови
межа —
МЕЖА́, і, ж. 1. Лінія поділу якої-небудь території; границя. Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (І. Нечуй-Левицький); Оцей і той райони – сусідні райони.
Словник української мови у 20 томах
межа —
На межи не лежи. Бо тудою кожньому можна іти і настолочить тебе. Межа—границя між полями. Не ори чужої межі, тай не будеш у грісі. Не бери нічого, що не твоє. Хто межу огородить, того Бог охоронить. Бо не буде сварки за межу.
Приповідки або українсько-народня філософія
межа —
вихо́дити / ви́йти за ра́мки (за ме́жі). 1. чого. Поширюватися поза чим-небудь. Гучна слава народного поета (Т. Г. Шевченка), його величезна популярність не тільки серед народу, а й серед передових кіл російської інтелігенції, популярність...
Фразеологічний словник української мови
межа —
КІНЕ́ЦЬ (останній момент чогось, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний з цим моментом; завершення, закінчення чогось); РОЗВ'Я́ЗКА, ЕПІЛО́Г книжн.
Словник синонімів української мови
межа —
МЕЖА́, і, ж. 1. Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.). Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (Н.-Лев., II, 1956, 354); Оцей і той райони — сусідні райони.
Словник української мови в 11 томах
межа —
Межа, -жі ж. Межа, граница, предѣлъ. На полю пшениченька через межу похиляється. Чуб. Хто росміряв по всій землі гряниці, натягував верівку на тіх межах? К. Псалт. 84. ум. межка.
Словник української мови Грінченка