розлючений

розлю́чений

[ро^уз'л'уче^ини^ей]

м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і

Значення в інших словниках

1. розлючений — розлю́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розлючений — див. сердитий  Словник синонімів Вусика
3. розлючений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розлютити. 2》 у знач. прикм. Дуже роздратований; лютий. || Який виражає лють, гнів, злість.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розлючений — РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розлюти́ти. Деякі з гостей підійшли привітатись до мене, але Степан, розлючений чимсь, .. відіпхнув усіх (Г. Хоткевич); Кирило Васильович змінив багато явок.  Словник української мови у 20 томах
5. розлючений — ЛЮ́ТИЙ (дуже сердитий), ЗЛЮ́ЩИЙ, ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАКЛЯ́ТИЙ, РОЗДРАТО́ВАНИЙ, РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, Я́РИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ (який утратив самовладання, досяг крайньої люті), РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОЗВІРІ́ЛИЙ, РОЗ'Ю́ШЕНИЙ розм., Я́РОСЛИВИЙ розм.  Словник синонімів української мови
6. розлючений — РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлюти́ти. Деякі з гостей підійшли привітатись до мене, але Степан, розлючений чимсь, .. відіпхнув усіх (Хотк., І, 1966, 66); Кирило Васильович змінив багато явок.  Словник української мови в 11 томах
7. розлючений — Розлючений, -а, -е Разсвирѣпѣвшій. Навіженная розлючена темнота покинула душити Магомета. К. МХ. 20.  Словник української мови Грінченка