Орфоепічний словник української мови

спадкоємець

спадкоє́мець

[спадкойемеиц']

-мц'а, ор. -мцеим, м. (на) -мцеив'і/-мц'у, мн. -мц'і, -мц'іў

Орфоепічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. спадкоємець — спадкоє́мець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
  2. спадкоємець — (на троні) наступник; (справи) продовжувач, послідовник.  Словник синонімів Караванського
  3. спадкоємець — -мця, ч. 1》 Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. || Рідна дитина, перев. син. || Син правителя або інша особа, до якої має перейти влада. 2》 перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій тощо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. спадкоємець — СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, ч. 1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (І.  Словник української мови у 20 томах
  5. спадкоємець — ПОСЛІДО́ВНИК (той, хто наслідує когось, щось, іде за чиїмсь прикладом), ПРОДО́ВЖУВАЧ, НАСЛІ́ДУВАЧ, ПРИБІ́ЧНИК, ПРИХИ́ЛЬНИК, АПО́СТОЛ книжн., АДЕ́ПТ книжн.  Словник синонімів української мови
  6. спадкоємець — Спадкоє́мець, -є́мця, -є́мцеві; -є́мці, -ців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. спадкоємець — СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, ч. 1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (Фр., IV, 1950, 278); — Хто? Хто це посміє зробити? — запитав Прохор, нервуючись.  Словник української мови в 11 томах