спадкоємець
СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, ч.
1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання.
Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (І. Франко);
Спадкоємцями можуть бути особи, живі на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, народжені після смерті його (з мови документів);
– Хто? Хто це посміє зробити? – запитав Прохор, нервуючись. – Адже спадкоємцем всього майна лишаюсь я?! – Е ні. Є ще Марія в тебе, сестра твоя... Вона теж спадкоємиця (А. Шиян);
* Образно. Ми – спадкоємці спадків розграбованих (Л. Костенко);
// Рідна дитина, перев. син.
Зрікся я земних нащадків по собі, – адже чернець не має спадкоємців від плоті своєї (Леся Українка);
– Я їх, чоловіків, знаю. Їм обов'язково подавай сина. Спадкоємця! (І. Рябокляч);
// Син правителя або інша особа, до якої має перейти влада.
Князь помер без причастя, без сповіді, найгірше ж – не повідомивши про свою останню волю, не визначивши спадкоємця своєї влади (П. Загребельний);
Спадкоємці Ярослава Мудрого.
2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій і т. ін.
Творчість Т. Г. Шевченка та його спадкоємців;
Спадкоємець аристократичного роду.
Словник української мови (СУМ-20)