Орфоепічний словник української мови

щучий

щу́чий

[шчучией]

м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і

Орфоепічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. щучий — ЩУ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до щу́ка; // Такий, як у щуки. Метушливо забігали догідливі сірі очі [Лиски], лише ніс гостренький на щучому обличчі іще більше виткнувся й подовшав (Я. Качура).  Словник української мови у 20 томах
  2. щучий — щу́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
  3. щучий — -а, -е. Прикм. до щука. || Такий, як у щуки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. щучий — по щу́чому велі́нню. 1. Без докладання зусиль; ніби в казці. Та все те (щасливе життя) прийшло не по щучому велінню, а в нелегкій праці, в дерзанні, в боротьбі з труднощами (І. Цюпа). 2. Негайно, дуже швидко.  Фразеологічний словник української мови
  5. щучий — Щу́чий, -ча, -че; щу́чі, -чих  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. щучий — ЩУ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до щу́ка; // Такий, як у щуки. Метушливо забігали догідливі сірі очі [Лиски], лише ніс гостренький на щучому обличчі іще більше виткнувся й подовшав (Кач., II, 1958, 436).  Словник української мови в 11 томах
  7. щучий — Щучий, -а, -е Щучій, относящійся къ щукѣ. Чуб. І. 69; III. 434.  Словник української мови Грінченка