блюзнір —
-а, ч. Той, хто чинить блюзнірство.
Великий тлумачний словник сучасної мови
блюзнір —
БЛЮЗНІ́Р, а, ч. Той, хто чинить блюзнірство. І їв народ і пив, і лаяв, як блюзнір, Свободу, що дала замало пива й кави (Д. Павличко).
Словник української мови у 20 томах
блюзнір —
БЛЮЗНІ́Р (той, хто зневажає, поганить що-небудь святе, високе, хто чинить блюзнірство), ОСКВЕРНИ́ТЕЛЬ перев. з додатком у род. в., книжн., СВЯТОТА́ТЕЦЬ книжн. рідше, СВЯТОКРА́ДЕЦЬ рідко. Пропонував один блюзнір до інституту мене без іспитів прийняти...
Словник синонімів української мови