блюзнір

БЛЮЗНІ́Р, а, ч. Той, хто чинить блюзнірство.

Значення в інших словниках

1. блюзнір — блюзні́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. блюзнір — -а, ч. Той, хто чинить блюзнірство.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. блюзнір — БЛЮЗНІ́Р, а, ч. Той, хто чинить блюзнірство. І їв народ і пив, і лаяв, як блюзнір, Свободу, що дала замало пива й кави (Д. Павличко).  Словник української мови у 20 томах
4. блюзнір — див. грішник  Словник синонімів Вусика
5. блюзнір — БЛЮЗНІ́Р (той, хто зневажає, поганить що-небудь святе, високе, хто чинить блюзнірство), ОСКВЕРНИ́ТЕЛЬ перев. з додатком у род. в., книжн., СВЯТОТА́ТЕЦЬ книжн. рідше, СВЯТОКРА́ДЕЦЬ рідко. Пропонував один блюзнір до інституту мене без іспитів прийняти...  Словник синонімів української мови
6. блюзнір — Блюзні́р, -ра, -рові; -ні́ри, -ні́рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)