білило

біли́ло

іменник середнього роду

біла мінеральна фарба; картина, написана такою фарбою — розм.

Значення в інших словниках

1. білило — -а, с. 1》 Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. 2》 розм. Картина, написана білилом. 3》 тільки мн. білила, -ил. Біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. білило — БІЛИ́ЛО, а, с. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (В. Кучер); По щоках котилися сльози і падали у відро з білилами (В.  Словник української мови у 20 томах
3. білило — БІЛИ́ЛА мн. (біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя), БІ́ЛЛЯ діал.; БЛЕЙВЕ́ЙС (БЛЕ́ЙВАС) заст. (свинцеві білила); ШТУКАТУ́РКА ірон. (товстий шар білил або пудри на обличчі).  Словник синонімів української мови
4. білило — БІЛИ́ЛО, а, с. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (Кучер, Чорноморці, 1956, 34); Раніше [карбонат свинцю] широко застосовувався для виготовлення білої олійної фарби..  Словник української мови в 11 томах
5. білило — Білило, -ля с. 1) Бѣлая краска, все чѣмъ можно бѣлить, убѣлять. Та й купили білила.... дідам бороди білити. Грин. ІІІ. 95. Дівкам чорнило, парубкам білило. АД. І. 39. 2) = і. біль 1?...  Словник української мови Грінченка