вибивати —
ВИБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БИТИ, б'ю, б'єш; мн. ви́б'ють; наказ. сп. ви́бий; док. 1. що і без прям. дод. Відокремлювати ударами від чого-небудь; поштовхами викидати, виламувати, позбавляти чогось. В світлиці вибивають шибки.
Словник української мови у 20 томах
вибивати —
вибива́ти (би́ти) дрижаки́ (дріб). Дуже тремтіти від холоду, нервового напруження і т. ін. Його щелепи зрадницьки вибивають дріб (З. Тулуб); — Не бийте дрижаків, бо в Петрівку замерзнете,— хоче якось втішити її вчитель (М. Стельмах); // перен.
Фразеологічний словник української мови
вибивати —
ВИБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БИТИ, б’ю, б’єш; мн. ви́б’ють; наказ, сп. ви́бий; док. 1. перех. Відокремлювати ударами від чого-небудь; поштовхами викидати, виламувати. В світлиці вибивають шибки. Щось тріснуло на весь будинок (Л. Укр.
Словник української мови в 11 томах
вибивати —
Вибива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. вибити, -б'ю, -єш, гл. 1) Выбивать, выбить, вышибать, вышибить. Клин клином вибивають. Ном. № 5848. Чого стоїш, моя доненько, чому не йдеш та додомоньку? Чи травиця ноги спутала, або роса очі вибила? Мет. 289. вибивати очі.
Словник української мови Грінченка