дячиха —
ДЯЧИ́ХА, и, ж., розм. Жінка дяка (у 1 знач.). [Терпилиха:] Якби вийшла [Наталка] за дяка, — мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі [потім] і попадею (Котл., II, 1953, 17).
Словник української мови в 11 томах
дячиха —
Дячиха, -хи ж. Жена дьячка. Ой, пробі! Очіпка хочу!... Пробі такого хочу, як на дячисі. Кв. II. 328.
Словник української мови Грінченка