дячиха

ДЯЧИ́ХА, и, ж., розм. Жінка дяка (у 1 знач.).

[Терпилиха:] Якби вийшла [Наталка] за дяка, — мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі [потім] і попадею (Котл., II, 1953, 17).

Значення в інших словниках

1. дячиха — дячи́ха іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. дячиха — -и, ж., розм. Жінка дяка (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дячиха — Дячи́ха, -хи, -сі; -чи́хи, -чи́х  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. дячиха — Дячиха, -хи ж. Жена дьячка. Ой, пробі! Очіпка хочу!... Пробі такого хочу, як на дячисі. Кв. II. 328.  Словник української мови Грінченка