кіть —
КІТЬ, КІТЬ-КІ́ТЬ, виг., дит. Уживається в знач. присудка за знач. коти́тися¹. “...Побачать то боги і люде, Що з сватання добра не буде, Всіх, всіх в шматочки потрощу”. І перекинулась [Тезіфона] клубочком. Кіть-кіть з Олімпа [Олімпу], як стріла... (І.
Словник української мови у 20 томах
кіть —
КІТЬ, КІТЬ-КІ́ТЬ, виг., дит. Уживається в знач. присудка за знач. котити́ся. Марина.. підносить ту іграшку до очей малого, повертає перед ним на всі боки або покотить по долівці.— Кіть-кіть! — забавляє (Мирний, IV, 1955, 232); І знов щось гаряче по щоці — кіть-кіть… (Гр., І, 1963, 275).
Словник української мови в 11 томах