попутник

попу́тник

іменник чоловічого роду, істота

Значення в інших словниках

1. попутник — див. ПОДОРОЖАНИН.  Словник синонімів Караванського
2. попутник — -а, ч. 1》 Той, хто йде або їде разом із ким-небудь тим самим шляхом. 2》 перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-справжньому не проникся його ідейними настановами. || іст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. попутник — Подорожач, подорожний  Словник чужослів Павло Штепа
4. попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. – Як же тебе звати, мій попутнику? – Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, – знову хороше посміхнувся Степан (О.  Словник української мови у 20 томах
5. попутник — Попу́тник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. — Як же тебе звати, мій попутнику? — Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, — знову хороше посміхнувся Степан (Коп.  Словник української мови в 11 томах
7. попутник — Попутник, -ка м. раст. Plantago major L. ЗЮЗО. І. 131.  Словник української мови Грінченка