попутник

попу́тник

-а, ч.

1》 Той, хто йде або їде разом із ким-небудь тим самим шляхом.

2》 перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-справжньому не проникся його ідейними настановами.

|| іст. Про групу письменників "непролетарського" походження, які у 20-30-х рр. 20 ст. в основному підтримували політику Радянської держави.

Значення в інших словниках

1. попутник — попу́тник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. попутник — див. ПОДОРОЖАНИН.  Словник синонімів Караванського
3. попутник — Подорожач, подорожний  Словник чужослів Павло Штепа
4. попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. – Як же тебе звати, мій попутнику? – Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, – знову хороше посміхнувся Степан (О.  Словник української мови у 20 томах
5. попутник — Попу́тник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. — Як же тебе звати, мій попутнику? — Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, — знову хороше посміхнувся Степан (Коп.  Словник української мови в 11 томах
7. попутник — Попутник, -ка м. раст. Plantago major L. ЗЮЗО. І. 131.  Словник української мови Грінченка