1. Великий тлумачний словник сучасної мови

попутник

попу́тник

-а, ч.

1》 Той, хто йде або їде разом із ким-небудь тим самим шляхом.

2》 перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-справжньому не проникся його ідейними настановами.

|| іст. Про групу письменників "непролетарського" походження, які у 20-30-х рр. 20 ст. в основному підтримували політику Радянської держави.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попутник — попу́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. попутник — див. ПОДОРОЖАНИН. Словник синонімів Караванського
  3. попутник — Подорожач, подорожний Словник чужослів Павло Штепа
  4. попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. – Як же тебе звати, мій попутнику? – Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, – знову хороше посміхнувся Степан (О. Словник української мови у 20 томах
  5. попутник — Попу́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. — Як же тебе звати, мій попутнику? — Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, — знову хороше посміхнувся Степан (Коп. Словник української мови в 11 томах
  7. попутник — Попутник, -ка м. раст. Plantago major L. ЗЮЗО. І. 131. Словник української мови Грінченка