попутник
Попу́тник, -ка; -ники, -ків
Джерело:
Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- попутник — попу́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- попутник — див. ПОДОРОЖАНИН. Словник синонімів Караванського
- попутник — -а, ч. 1》 Той, хто йде або їде разом із ким-небудь тим самим шляхом. 2》 перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-справжньому не проникся його ідейними настановами. || іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- попутник — Подорожач, подорожний Словник чужослів Павло Штепа
- попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. – Як же тебе звати, мій попутнику? – Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, – знову хороше посміхнувся Степан (О. Словник української мови у 20 томах
- попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. — Як же тебе звати, мій попутнику? — Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, — знову хороше посміхнувся Степан (Коп. Словник української мови в 11 томах
- попутник — Попутник, -ка м. раст. Plantago major L. ЗЮЗО. І. 131. Словник української мови Грінченка