1. Словник української мови в 11 томах

попутник

ПОПУ́ТНИК, а, ч.

1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом.

— Як же тебе звати, мій попутнику? — Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, — знову хороше посміхнувся Степан (Коп., Подарунок, 1956, 21);

— Воно й добре б трохи відпочити та дочекатися чи то чумаків, чи то яких інших попутників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 76).

2. перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-справжньому не проникся його ідейними настановами.

Для кожного марксиста, звичайно, ясно, що як ліквідаторство, так і одзовізм, це — дрібнобуржуазні течії, які притягали до себе буржуазних попутників соціал-демократичної партії (Ленін, 21, 1971, 199);

Під ударами реакції дрібнобуржуазні попутники, що примкнули до партії в період революції [1905 р.], тікали з її рядів, побоюючись переслідувань (Ком. Укр., I, 1962, 67);

// іст. Про групу письменників непролетарського походження, які в 20-30-х роках XX ст. в основному підтримували політику Радянської держави.

Лівацька критика [в 20-і роки] грубо порушувала вказівки Комуністичної партії про необхідність бережного і уважного ставлення до попутників і тим самим завдавала немалої шкоди розвитку радянської літератури (Криж., М. Рильський, 1960, 30).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попутник — попу́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. попутник — див. ПОДОРОЖАНИН. Словник синонімів Караванського
  3. попутник — -а, ч. 1》 Той, хто йде або їде разом із ким-небудь тим самим шляхом. 2》 перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-справжньому не проникся його ідейними настановами. || іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. попутник — Подорожач, подорожний Словник чужослів Павло Штепа
  5. попутник — ПОПУ́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. – Як же тебе звати, мій попутнику? – Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, – знову хороше посміхнувся Степан (О. Словник української мови у 20 томах
  6. попутник — Попу́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. попутник — Попутник, -ка м. раст. Plantago major L. ЗЮЗО. І. 131. Словник української мови Грінченка