причинний

причи́нний 1

прикметник

який стосується причини, вказує на причину

причи́нний 2

прикметник

божевільний

причи́нний 3

іменник чоловічого роду, істота

психічнохвора людина

Значення в інших словниках

1. причинний — див. дурний  Словник синонімів Вусика
2. причинний — [приечин:ией] м. (на) -н:ому/-н':ім, мн. -н':і  Орфоепічний словник української мови
3. причинний — I -а, -е. 1》 Прикм. до причина 1), 2). 2》 лінгв.Який вказує на причину, має значення причини. Причинний сполучник. Причинне підрядне речення. II -а, -е, розм. Те саме, що божевільний 1). || у знач. ім. причинний, -ного, ч.; причинна, -ної, ж. Божевільна людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. причинний — ПРИЧИ́ННИЙ¹, а, е. 1. Прикм. до причи́на 1, 2. Для історика дуже важливо знати, що розкриття причинних зв'язків означає глибоке вивчення і узагальнення відповідних фактів і явищ (із журн.). 2. лінгв. Який вказує на причину, має значення причини.  Словник української мови у 20 томах
5. причинний — ПРИЧИНО́ВИЙ (зумовлений певною причиною; який вказує на закономірний зв'язок причин і наслідків), ПРИЧИ́ННИЙ, КАУЗА́ЛЬНИЙ філос. Поперед всього поглядім, який причиновий зв'язок між подіями, розказаними в пісні (І.  Словник синонімів української мови
6. причинний — Причи́нний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. причинний — ПРИЧИ́ННИЙ¹, а, е. 1. Прикм. до причи́на 1, 2. Ми повинні завжди перевіряти себе, вивчаючи ланцюг політичних подій в їх цілому, їх причинному зв’язку, їх результатах (Ленін, 34, 1973, 243). 2. грам. Який вказує на причину, має значення причини.  Словник української мови в 11 томах
8. причинний — Причинний, -а, -е Помѣшанный, порченый. Упирі бувають двоякі: родимі і причинні. ЕЗ. V. 216.  Словник української мови Грінченка