причинний

ПРИЧИ́ННИЙ¹, а, е.

1. Прикм. до причи́на 1, 2.

Ми повинні завжди перевіряти себе, вивчаючи ланцюг політичних подій в їх цілому, їх причинному зв’язку, їх результатах (Ленін, 34, 1973, 243).

2. грам. Який вказує на причину, має значення причини.

Причинний сполучник; Причинне підрядне речення.

ПРИЧИ́ННИЙ², а, е, розм. Те саме, що божеві́льний 1.

Поміж трупів бродить мати, Вся знедолена, причинна Від безсилих сліз утрати (Граб., І, 1959, 268);

Михайло знав такого — причинного Андрія, який ходив по селах (Томч., Жменяки, 1964, 126);

// у знач. ім. причи́нний, ного, ч.; причи́нна, ної, ж. Божевільна людина.

Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить (Шевч., І, 1963, 3);

«Причинний!» — говорили ви й тоді, Коли я в грошах не знавав принади І.. рвався геть од теплої посади (Крим., Вибр., 1965, 30);

То не вітер гне на полі одинокую калину,.. не причинна козаченька дожидається з походу, — то на долю нарікає безталанная Оксана (Гур., Друзі.., 1959, 6);

*У порівн. Чи вже ж даремно вік губить Вона в журбі повинна; Чому не сміє знов любить? Звелась, немов причинна (Граб., І, 1959, 416);

— Як тільки хвилина дозвілля випаде мені, так я ходжу, як причинний, ходжу, міркую, планую (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 261);

Де-не-де виривалась тінь з розвіяними косами і бігла, як причинна, навмання (Панч, І, 1956, 275).

Значення в інших словниках

1. причинний — причи́нний 1 прикметник який стосується причини, вказує на причину причи́нний 2 прикметник божевільний причи́нний 3 іменник чоловічого роду, істота психічнохвора людина  Орфографічний словник української мови
2. причинний — див. дурний  Словник синонімів Вусика
3. причинний — [приечин:ией] м. (на) -н:ому/-н':ім, мн. -н':і  Орфоепічний словник української мови
4. причинний — I -а, -е. 1》 Прикм. до причина 1), 2). 2》 лінгв.Який вказує на причину, має значення причини. Причинний сполучник. Причинне підрядне речення. II -а, -е, розм. Те саме, що божевільний 1). || у знач. ім. причинний, -ного, ч.; причинна, -ної, ж. Божевільна людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. причинний — ПРИЧИ́ННИЙ¹, а, е. 1. Прикм. до причи́на 1, 2. Для історика дуже важливо знати, що розкриття причинних зв'язків означає глибоке вивчення і узагальнення відповідних фактів і явищ (із журн.). 2. лінгв. Який вказує на причину, має значення причини.  Словник української мови у 20 томах
6. причинний — ПРИЧИНО́ВИЙ (зумовлений певною причиною; який вказує на закономірний зв'язок причин і наслідків), ПРИЧИ́ННИЙ, КАУЗА́ЛЬНИЙ філос. Поперед всього поглядім, який причиновий зв'язок між подіями, розказаними в пісні (І.  Словник синонімів української мови
7. причинний — Причи́нний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. причинний — Причинний, -а, -е Помѣшанный, порченый. Упирі бувають двоякі: родимі і причинні. ЕЗ. V. 216.  Словник української мови Грінченка