дзвін

як дзвін. Дуже міцний, надійний. Вже один корівник стоїть такий! Як дзвін! Ми коли вимурували його, то спершу випробували на міць (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. дзвін — дзвін 1 іменник чоловічого роду річ дзвін 2 іменник чоловічого роду звук  Орфографічний словник української мови
2. дзвін — 1. р. дзвона. Ударний сигнальний підвісний інструмент. Задзвонили до церкви. Гук дзвона рознісся попід вербами (І.Нечуй-Левицький); Плечі в нього були широкі, руки довгі, голос приглушеного чавунного дзвона (Григорій Тютюнник); Нараз вдарили у дзвона (М.  Літературне слововживання
3. дзвін — (дія) дзенькіт, дзвеніння, (зусебіч) передзвін; дзвоник, дзвінок.  Словник синонімів Караванського
4. дзвін — 1. Ударний сигнальний підвісний інструмент у вигляді перевернутої чаші з билом усередині, що його влаштовують на дзвіницях для здійснення дзвоніння; заст. кампан; 2. Те саме, що дзвоніння 1, 2; 3. Те саме, що тридзвін 2; 4. Дзвоніння в усі дзвони одночасно  Словник церковно-обрядової термінології
5. дзвін — [дзв'ін] дзвона, м. (на) дзвон'і, мн. дзвоние, дзвон'іў (річ)  Орфоепічний словник української мови
6. дзвін — I дзвона, ч. Ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішено ударник (серце). II дзвону, ч. Те саме, що дзвеніння.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. дзвін — Сигнальний ударний інструмент, який має форму виготовленої з бронзи груші. Звук певної висоти з складним рядом обертонів видобувається за допомогою розгойдування підвішеного всередині важеля — серця, що забезпечує рівномірність ударів Д. різного розміру.  Словник-довідник музичних термінів
8. дзвін — дзвін: ◊ чув, що десь дзвони дзвони́ли, але не зна́нє, в які́й <�котрій> це́ркві про того, хто все переплутав (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
9. дзвін — Вже той реве, що воли й корови бере. Давно голос дзвона у дворі означав, щоб несли піддані данину; воли, корови, віск і т. п. Давно брали вола або корову за кару від тих, що без слушної причини, не йшли до церкви на богослуження.  Приповідки або українсько-народня філософія
10. ДЗВІН — • "ДЗВІН" - літ.-мист. та громад.-політ. журнал СПУ. Виходить у Львові щомісяця. Засн. 1940 під назвою "Література і мистецтво". В 1945 — 51 мав назву "Радянський Львів", 1951 — 89 — "Жовтень", теперішня — з 1990. В різні роки гол. редакторами були...  Українська літературна енциклопедія
11. дзвін — I дзвінок, балаболька, балабон, балабончик, брезкулька, бубонець, бубоночок, бубончик, дзвіночок, дзвоник, дзвоночок, калатайлр (дзвінок на шиї в корови), калаталка, калатало, калатальце, клокичка (діал.), тронка II див. звучання  Словник синонімів Вусика
12. дзвін — ДЗВІН (ударний, часто сигнальний підвісний інструмент з бронзи чи сталі); РИ́НДА (на судні). Глухо гудів соборний дзвін (М. Коцюбинський); — Вдаримо в ринду! — підхопив Іван. — Всі кораблі почують... Ринда склянки вибиває!.. (В. Кучер).  Словник синонімів української мови
13. дзвін — Дзвін, дзво́на (речі) і дзво́ну (звуку), на -ні; дзво́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
14. дзвін — ДЗВІН¹, дзво́на, ч. Ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі або бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник (серце). На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий..  Словник української мови в 11 томах
15. дзвін — Дзвін, дзвону м. 1) Колоколъ. Бубонів, як міський дзвін. МВ. І. 105. У неділю рано задзвонили в дзвони. Мет. 95. 2) Звонъ. дати на дзвони. см. давати. 3) Родъ дѣтской игры. О. 1861. XI. Св. 37. 4) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 37. ум. дзвінок, дзвоник.  Словник української мови Грінченка