зжити

зжива́ти / зжи́ти зі сві́ту (зі сві́та) кого. 1. Створювати кому-небудь нестерпні умови для існування. (Тиміш:) Зате Хороську чоловік не б’є: (Софія:) Її свекруха скоро з світу зживе (М. Кропивницький); Поїде (Віктор) звідси на радість тим, хто хотів би зжити його зі світу (П. Автомонов). 2. Доводити до загибелі, до смерті. Батька твого за землю з світа зжив Когут (І. Цюпа); — Все одно,— буркнула Катря.— І сама втоплюся, але й ту шльондру ізживу із світу (В. Кучер).

зжива́ти / зжи́ти себе́. Вичерпуватися, ставати непотрібним. В новій обстановці і керівники держав почали розуміти, що “холодна війна” зжила себе, що потрібна нова, більш розумна і реалістична політика (З газети).

Значення в інших словниках

1. зжити — зжи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зжити — див. зживати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зжити — ПОЗБУ́ТИСЯ кого, чого (звільнитися від когось, чогось небажаного, зайвого тощо), ПОЗБА́ВИТИСЯ, ПОЗБУ́ТИ кого, що, ЗБУ́ТИСЯ, ЗБУ́ТИ кого, що, ВІДБУ́ТИ кого, що, рідше, УСУ́НУТИ кого, що, ВИ́ЗВОЛИТИСЯ від кого-чого, ПОДОЛА́ТИ (ПОДОЛІ́ТИ рідко)...  Словник синонімів української мови
4. зжити — Зжи́ти, зживу́, -ве́ш, -ве́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. зжити — ЗЖИ́ТИ див. зжива́ти.  Словник української мови в 11 томах
6. зжити — Зжи́ти, зживу, -веш гл. Прожить. От затого місяць зживе у нас, а ще не привикне. Ми з тобою вік зжили. Ном. № 11523.  Словник української мови Грінченка