зідрати
здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони (поміщики) здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони (багачі) на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього (багатія) селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!” (Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски (землі) (У. Самчук). 2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); (Ївга:) Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! (Мусій:) Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).
Фразеологічний словник української мови