зідрати

ЗДИРА́ТИ (відділяти, знімати верхній шар чого-небудь), ОБДИРА́ТИ, ЗДРЯ́ПУВАТИ. — Док.: зідра́ти, зде́рти, обде́рти, обідра́ти, здря́пати. Здирала (Ковалиха) з поламаних меблів шовк (М. Коцюбинський); Сім років він обдирав з кораблів мідь та інші метали (В. Кучер); Сів (Довбанюк) на той самий сінешній поріг, здряпав плісень (з лемішки), та як почне їсти..! (І. Франко).

ЗДИРА́ТИ розм. (брати за що-небудь дуже високу плату), ДЕ́РТИ розм., ЛУПИ́ТИ фам., ЛУ́ЩИТИ фам. — Док.: зідра́ти, зде́рти, злупи́ти, злу́щити. Супрун лише на мить насупив брови: чи не забагато дере (за сережки) з нього баба (М. Стельмах); Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); — Їм (панам) що?.. Лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. зідрати — зідра́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зідрати — див. здирати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зідрати — здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати.  Фразеологічний словник української мови
4. зідрати — ЗІДРА́ТИ див. здира́ти.  Словник української мови в 11 томах
5. зідрати — Зідрати, здеру, -ре́ш гл. = здерти.  Словник української мови Грінченка