позбутися
позбу́тися вінка́. Втратити дівочу честь. — Що хочеш дам. Найкращу хустку привезу.— За вашу хустку не одна дівчина вінка позбулася (М. Стельмах).
позбу́тися голови́. Загинути. Черниш думав про це. Справді, що понесло його в ті ворота, де він — дуже ймовірно — міг позбутися голови? (О. Гончар).
позбу́тися життя́. Померти, загинути. — Коли хочеш позбутися життя, то вийди з хати,— понуро перший відказав і змовк (Леся Українка).
позбу́тися кле́пки. Втратити розсудливість, стати нерозумним, дурним. Щось тільки скажеш чи зробиш не так, зараз і соромлять: “Такий великий, а що витворяє. Чи ти сорому і клепки заодно позбувся?” (М. Стельмах).
ріши́тися (позбу́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду). Втратити здатність нормально мислити, діяти і т. ін.; збожеволіти. Всі так ізвикли (звикли) бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувалися, почувшися (почувши), що він має одружитися..— От, на старість розуму рішився! (Б. Грінченко); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Марко Вовчок); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка); От вернувся (художник), відчинив лиш двері І — остовпів!.. На полотні якісь химери, Строкаті кола, плями… Наче хто топтавсь (по картині) .. Художник глузду не позбувся трохи (А. Косматенко).
Фразеологічний словник української мови