Фразеологічний словник української мови

почухати

почу́хатися (почу́хати), де (й) не сверби́ть, жарт. Пережити несподівану невдачу, прикрість, неприємність і т. ін. Почухався (чоловік), де й не свербить (М. Номис).

чу́хати / почу́хати поти́лицю (рідше го́лову, чу́ба, чупри́ну і т. ін.). 1. Шкодувати, відчувати незадоволення, гіркоту від того, що зроблено щось не так, як треба. Оренда пішла вгору, земля подорожчала.. Не раз і не два доводилось глибоко чухати потилиці тим, хто відкинувся наділів (Панас Мириний); — Отак мене випроваджуєш, хазяїне? Ну, що ж. Я піду… піду… Але ти ще почухаєш свою потилицю! (А. Шиян). 2. Замислюватися над чим-небудь, не знаючи, як вийти із скрутного становища. Підростаємо ми. Оддали нас у школу… щоб розумні були. Тому свитину, тому чобітки. Чухає голову батько, не знає, де взять (А. Тесленко); Замислився козак, і йому досталось .. почухать потилицю (О. Стороженко). чу́хатися в поти́лицю. Данило чекав. Його .. план затемнювався, він чухався в потилицю і несміливо заглядав у город (пана) (В. Стефаник). 3. Нічого не робити, бути нерішучим у чому-небудь. — Про міст треба було всім нам думати раніше. А то чухали потилиці (І. Цюпа).

Фразеологічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. почухати — почу́хати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. почухати — -аю, -аєш, док., перех. і неперех. 1》 Док. до чухати. 2》 Чухати якийсь час. 3》 кому, що, перен. Побити кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. почухати — ПОЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док., кого, що і без прям. дод. 1. Док. до чу́хати. Посидів дядько, подивився на мене, на дитину, почухав свою голову (Панас Мирний); Хома, забуваючи про європейський етикет, замислено почухав потилицю (О.  Словник української мови у 20 томах
  4. почухати — ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́), ЧУХМА́РИТИ розм., СКРОМА́ДИТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ЧЕРСА́ТИ діал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). — Док.  Словник синонімів української мови
  5. почухати — ПОЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. 1. Док. до чу́хати. Посидів дядько, подивився на мене, на дитину, почухав свою голову (Мирний, І, 1954, 87); Хома, забуваючи про європейський етикет, замислено почухав потилицю (Гончар, III, 1959, 244)...  Словник української мови в 11 томах
  6. почухати — Почухати, -хаю, -єш гл. Почесать (зудящее мѣсто). Біда з ними, — каже, почухавши потилицю. Стор. МПр. 44.  Словник української мови Грінченка