почухати

ПОЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех.

1. Док. до чу́хати.

Посидів дядько, подивився на мене, на дитину, почухав свою голову (Мирний, І, 1954, 87);

Хома, забуваючи про європейський етикет, замислено почухав потилицю (Гончар, III, 1959, 244);

Чоловік заклопотано почухав за вухом (Вільде, Сестри.., 1958, 472).

2. Чухати якийсь час.

3. кому, що, перен. Побити кого-небудь.

[Ведмідь:] Бабусю, маєш ти лозину? Ану, почухай Лису спину… (Олесь, Вибр., 1958, 480).

Значення в інших словниках

1. почухати — почу́хати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. почухати — -аю, -аєш, док., перех. і неперех. 1》 Док. до чухати. 2》 Чухати якийсь час. 3》 кому, що, перен. Побити кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. почухати — ПОЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док., кого, що і без прям. дод. 1. Док. до чу́хати. Посидів дядько, подивився на мене, на дитину, почухав свою голову (Панас Мирний); Хома, забуваючи про європейський етикет, замислено почухав потилицю (О.  Словник української мови у 20 томах
4. почухати — почу́хатися (почу́хати), де (й) не сверби́ть, жарт. Пережити несподівану невдачу, прикрість, неприємність і т. ін. Почухався (чоловік), де й не свербить (М. Номис). чу́хати / почу́хати поти́лицю (рідше го́лову, чу́ба, чупри́ну і т. ін.).  Фразеологічний словник української мови
5. почухати — ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́), ЧУХМА́РИТИ розм., СКРОМА́ДИТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ЧЕРСА́ТИ діал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). — Док.  Словник синонімів української мови
6. почухати — Почухати, -хаю, -єш гл. Почесать (зудящее мѣсто). Біда з ними, — каже, почухавши потилицю. Стор. МПр. 44.  Словник української мови Грінченка