Фразеологічний словник української мови

прибрати

мі́сця (собі́) не прибра́ти. Втратити душевну рівновагу, спокій, самовладання; переживати. Івашко нудиться, місця собі, сердешний, не прибере (О. Стороженко).

не знахо́дити / не знайти́ (собі́) мі́сця. 1. Бути дуже схвильованим, втрачати душевну рівновагу, самовладання, спокій. Дорогий пане Володимире (Гнатюк)! Ваша звістка зовсім прибила мене, ходжу сам не свій, не знайду місця собі (М. Коцюбинський); Заборона “України в огні” сильно пригнобила мене. Ходжу засмучений і місця собі не знаходжу (О. Довженко). 2. без чого. Нудьгувати, ходити без діла. Кожного місяця листоноша приносив Кучугурі додому пенсійні гроші. Чого ще треба? Але... Без роботи, до якої звик за багато років, ні вдома, ні між людьми не знаходив собі місця (С. Чорнобривець). не прибра́ти собі́ мі́сця. Івашко нудиться, місця собі, сердешний, не прибере (О. Стороженко). 3. Фізично страждати від чого-небудь, тяжко переносити щось (спеку, біль і т. ін.). Хлопці не знаходили собі місця. Навіть в холодку не вдавалось сховатись від сонця, воно всюди дошкуляло, парило неймовірно (Ю. Збанацький); До города дорога й недалека, Не забариться б перейти. Та як на те така стояла спека, Що місця не знайти (Л. Глібов); Як тільки циганка сотворила теє ворожбитство, в баби лице почорніло, з рота виступила піна і стало її так трясти, що місця собі не знайде (Григорій Тютюнник).

не прибра́ти глу́зду (ро́зуму, ума́ і т. ін.) щодо чого. Не знайти якогось певного рішення; не збагнути чогось. — Тепер не приберу більш глузду, Як тут сих поселить прочан (І. Котляревський); (Дзюба:) Коли б ти знала, Лесечко, яке мене лихо спіткало. Розуму не приберу, що й робити (І. Кочерга); (Кіндрат Антонович:) Я вже й ума не приберу, як на це діло дивитись (М. Кропивницький).

прибира́ти / прибра́ти до (свої́х) рук. 1. кого. Ставити когось у залежність від себе, примушувати слухатися, підкорятися і т. ін. Ощадлива Векла почала потроху прибирати його до рук. Нашила десяток кофтин і послала Василя торгувати на базар (М. Чабанівський); (Старицький:) Майбутній мільйонер (Черепань). (Андрій:) Все прибирає до рук: і дворян, і цих голодних людей (Ю. Мокрієв); Нічого. Ми їх усіх приберемо до рук, усіх, — мовив Павук (Панас Мирний); Вона знала, що батько не від того, щоб поріднитися з Конашевичем, але старий часто бурчав про гетьмана: «Так і лізе на вогонь, як метелик… Треба його прибрати до рук і до пуття наставити (З. Тулуб); Дівчина у рожевому кімоно належала чорному токійському магу. А того, у свою чергу, прибрав до рук Тривушний, теж маг і чарівник (А. Крижанівський). 2. що. Захоплювати, забирати щось, заволодівати чим-небудь. — Карпо програє останній спадкоємний хутір, стоїть значно вище людини, котра розумно прибирає цей хутір до своїх рук (М. Стельмах); За зовнішнім демократичним антуражем він не зміг побачити, як поступово владу до рук прибирає адміністрація (З журналу); Та ще коли б Єдиний хліб Вони бажали мати, То ще б нехай, А то весь край Хотять (хочуть) до рук прибрати (В. Самійленко). прибра́ти до свої́х лап. Як квочка курчат збирає під крила, так Василь Семенович прибрав до своїх лап цілий повіт (Панас Мирний).

прибира́ти / прибра́ти із шля́ху що. Усувати які-небудь перешкоди, створюючи необхідні умови для розвитку, функціонування і т. ін. чого-небудь. Сюжет — це струмочок. Йдеш за течією цього струмочка і копітко прибираєш із шляху все, що заважає його швидкому й вільному рухові (О. Донченко).

прибра́ти себе́ до рук. Зусиллям волі заспокоїтися, повернутися до стану нормального сприйняття навколишнього світу. Відсутність рівноваги захопила його на одну мить: Марченко вже знову встиг прибрати себе до рук (М. Хвильовий); Нічого не чув (Андрій), що говорила сестра, так гуділа йому голова. Але він прибрав себе до рук (І. Багряний).

смерть узяла́ (забра́ла, прибра́ла і т. ін.) кого. Хто-небудь помер чи загинув. Умерла баба.., не буде більше баби… Смерть узяла бабусю… (Панас Мирний); Він свідомо пішов на страту… Смерть однаково прибрала б його незабаром (Л. Первомайський).

Фразеологічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. прибрати — прибра́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. прибрати — Прибра́ти. Набути якихось ознак, форм. Італійске правительство займає ся з’орґанізованєм помочи, але нужда прибрала надто великі розміри, щоби єї легко було зарадити (Б., 1895, 6, 4) // пол. przybrać — 1) безособ. піднятися, прибути, 2) прийняти, набути.  Українська літературна мова на Буковині
  3. прибрати — [приебратие] -беиру, -беиреш, -беиреимо, -беиреите; нак. -беири, -беир'іт'  Орфоепічний словник української мови
  4. прибрати — див. прибирати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. прибрати — Забирати, забрати, позабирати, виносити, винести, повиносити, переносити, перенести, попереносити  Словник чужослів Павло Штепа
  6. прибрати — ПРИБРА́ТИ див. прибира́ти.  Словник української мови у 20 томах
  7. прибрати — прибра́ти прикрасити (ст): Будині можна прибрати овочами свіжими або смаженими в цукрі, конфітурою, убитою піною (Авторка)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. прибрати — ДОБИРА́ТИ (вибираючи, знаходити найвідповідніше для чогось), ПІДБИРА́ТИ, ВИШУ́КУВАТИ, ПІДШУ́КУВАТИ, ПРИБИРА́ТИ розм., ДОШУ́КУВАТИ діал.; ПІДСТАВЛЯ́ТИ (за певним зразком); ПРИДУ́МУВАТИ (перев. слово, фразу тощо). — Док.  Словник синонімів української мови
  9. прибрати — Прибра́ти, -беру́, -бере́ш, -ру́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. прибрати — ПРИБРА́ТИ див. прибира́ти.  Словник української мови в 11 томах
  11. прибрати — Прибрати, -ся см. прибірати, -ся.  Словник української мови Грінченка